Шановні читачі, я рада вітати вас на сторінці свого блогу. Сьогоднішня підбірка нових віршів – це пейзажна лірика, присвячена серпню і неймовірній природі, яка дарована нам цим місяцем, адже кожен місяць року особливий і своєрідний, зі своєю родзинкою, яка притаманна лиш йому, як і кожен з нас. Передаю вам почуття, що спонукали мене написать для вас ці віршовані рядочки. Приємних хвилин читання вам. Дякую, що ви зі мною. Завжди кожного з вас рада бачити за читанням.
Кохання серпня
Спиває серпень з ночі прохолоду,
Музичить в травах з’юрбисько дзвінке
Про любощі, співаючи їй оду.
По вінця повнить простір це лунке,
Таке гучне звучання стоголосся,
Що полонить їх спільні почуття
І те, що з їхніх поглядів лилося,
Єднало їх глибокі відчуття.
Кохання серпня
Він кайфував з цілунків зорепадів,
Що гасли в жменях тіней верховіть,
То нісся ввись, то мрійно з нею падав,
Зібгавши дух у лоні мимохіть.
Він шовком пелюсток стежини сипав,
Які скидали в захваті квітки
І став старий, розчулившись, захлипав
Плескою хвилею об берега литки.
В обіймах ночі тішить душу серпень,
Вона п’яніє від пашистих чар,
Висить над світом місяць наче перстень,
Що ніч дарує серпневі у дар.
Ця тиша, що лунає в суголоссі,
Вінчає їх в одвічній таїні,
Лиш сонний вітер, в сад зайшов у гості
І гупа яблуками десь у бур’яні.
Побачення з вечором
Покликав вечір на побачення мене.
Так в душу проникав, поїв нектаром,
Привів туди, де хвиля сум жене
І дише степ у спину денним жаром.
Побачення з вечором
У небі зорі запалили свічники,
Дивились в річку, мов шукали броду,
Немов волосся, розплету свої думки,
Щоб гіркота втонула прямо в воду.
Вже теплі спогади слідами повели
Туди, де сни були ще кольорові,
Де із тінѐй вінки собі плели
І ніч кохалась в шепотах любові.
Змиває хвилями несказані слова,
Зашіптує очеретами втому
І шовком місячного сяйва покрива
Стежину, що веде мене додому.
Він дивував. Навколо тишина,
В якій душа співала своє соло.
Емоції розгойдує струна,
Що хвилить світ, який бринить навколо.
Стіка медово насолода на вуста
У світлі зір, немов в світах прелюдій,
Якась відчутна теплота проста
Всі межі зносить під потоком дужим.
І вся моя буденна метушня
Лишилась там, на сходинках веранди.
Покликав вечір на побачення мене,
Щоб залишить в душі свої принади.
Серпневий світанок
Ця рань, розбурхана півнями…
Ще ловить листя дрижаки,
Проміння пише нові гами
Між хмар і загляда в шибки.
Серпневий світанок
Потягується став на хвилях,
Ледь-ледь штовхає береги –
Гойдає мàрницю в зусиллях…
Чи встав не з тої він ноги?
Адже навколо - нішелесне,
Здається, наче світ закляк;
Хіба, ліниво риба плесне,
Чи плиска збудить сон гілляк.
Світанок згорне снів мережку,
В охристі трави покладе,
Сховає місяця сережку,
Зіркам фіраночки спряде…
Помружившись від сонця бліків,
Розсипле рясно роси з жмень,
Додавши новизни відтінків,
Зустріне з серпнем новий день.
Сонце, соняхи і вітер
Цілує сонце соняхи у щічки,
Ті ж, гомонять, грайливо, шелестять,
Гарячий вітер, десь згубивши віжки,
Несеться гінко – крила лопотять.
Сонце, соняхи і вітер
Ті, ошелешені, втягнули шиї
І головами крутять навсебіч.
Він розкидає цьомики глузливі,
Зирячи на сонце із-за пліч.
Сонце гиготіло із цяц`янки,
Що гуляка-вітер витворяв.
А на щічках соняхів веснянки
Розквітали в пелюстках оправ.
Поціловані, дощами вмиті,
Напахтились запахом медів,
Зазивають бджіл нектару спити.
Тут і волохатий джміль гудів…
Обрій вирішив відволікти гульвісу,
Вигнув хмаровиння баранці,
Що ген-ген вже чубляться край лісу.
Вітер наготовив гребінці
І давай чесати з купи пряжу,
Пуховиння розкида у синь.
Соняхи на тлі цього пейзажу
Множать сонце в віковічну плинь.
Слідкуйте за нами в Facebook, Telegram, Viber та Instagram!
Там ми розказуємо про все, чим живуть Знам'янка і район!
